Віковими особливостями називаються
характерні для певного періоду життя анатомо-фізіологічні і психічні якості. Урахування
вікових особливостей - один з основоположних педагогічних принципів. Відповідно до яких, вчителі та вихователі регламентують
учбове навантаження, визначають найбільш сприятливий для розвитку розпорядок
дня, режим праці і відпочинку. Я розповім вам про дошкільний
вік, який триває з 3-6 років.
Він ділиться на декілька більш дрібних етапів: молодший, середній, старший
дошкільний вік. У дошкільних закладах відповідно до цієї періодизації утворені
вікові групи: перша і друга молодші, середня, старша. Характерною особливістю першої, та другої
молодших груп є адаптація малюка до дитячого садка.
|
Розрізняють три ступені адаптації: ·
легкий: поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів)
– фізіологічна, природна адаптація ·
середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина
худне, хворіє, але не важко, без ускладнень; ·
важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація. |
|
І відразу ж виникає питання: «Як
правильно підготувати дитину раннього віку до вступу в
дитячий садок, щоб адаптація
пройшла добре»? 1)Передусім
слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого
дотримуються в дошкільному навчальному закладі. 2)Готуючись
до дитячого садка, треба докладно
розказати
малюку, що вдень він буде ходити до дитячого садка, а ввечері ви разом з ним
будете займатися вдома цікавими справами. 3)Варто
зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди. Для
цього під час прогулянок покажіть будівлю дошкільного навчального закладу,
ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє
життя в садочку. 4)Не
можна дитину залякувати садком, погрожувати: «Не слухатимеш – віддам у
садочок». Це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить
стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. 5)Необхідно
навчити дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії.
Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї
вона оволодіє елементарними навичками самостійності. Іноді, прагнучи
зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують
формування в неї необхідних умінь. Так діти, звикнувши до надмірної опіки, у
яслах почуваються безпорадними і самотніми. 6)Обираючи
дитячий садок, звертайте увагу на вихователів. Чи хочете ви щодень приводити
сюди свою дитину? Якщо так, робіть це впевнено. |
Середня група –це група трирічних: початки самосвідомості, розвиток
Я-концепциі, самооцінка. Дитина проробляє 90% роботи по засвоєнню
мови. За три роки людина проходить половину шляху свого психічного розвитку.
Дитина цікавиться всіма способами підтвердження свого Я. Оживляючи окремі
частини тіла, в грі він пізнає волю над самим собою.
У 3 роки відбувається
розділення ліній психічного розвитку хлопчиків і дівчаток. Їм властиві різні
типи провідної діяльності.
У хлопчиків на основі
наочної діяльності формується наочно-предмтна. У дівчаток на основі мовної
діяльності – комунікативна.
Наочно-предметна
діяльність включає маніпуляцію з людськими предметами, зачатки конструювання,
внаслідок чого у чоловіків краще розвинене абстрактнемислення.
Комунікативна діяльність припускає освоєння логіки людських відносин. Більшість
жінок володіють розвиненішою, ніж у чоловіків, соціальним мисленням, сфера
якого – спілкування людей.
У два з половиною року дитина впізнає себе в дзеркалі, а трохи пізніше на
фотографії. Період появи в мові дитини займенника “Я”, (наприкінці раннього
віку) знаменується змінами в її поведінці – виникає прагнення діяти самій, засвоює
своє ім'я,стать.
Ідентифікація з власним ім'ям виражається в особливому інтересі до людей, які
носять таке ж ім'я.
Л.І. Божович відзначає, що з виникненням “системи Я” у психіці дитини виникають
і інші новоутворення. Самим значним з них є самооцінка й пов'язане з нею
прагнення відповідати вимогам дорослих, бути гарним.
Наявність одночасно існуючих, але протилежно спрямованих тенденцій: зробити
відповідно до власного бажання й відповідно вимогам дорослих – створює в дитини
неминучий внутрішній конфлікт і тим самим ускладнює її внутрішнє психічне
життя. Елементи самосвідомості в дитини трьох-чотирьох років виявляються в не
завжди вдалому протиставленні себе оточуючим. Тому кінець третього й частково
четвертий рік життя називають “кризовим” віком, якому властиві спалахи
негативізму, упертості, нестійкість настрою.
Головною особливістю
гри дітей 3-4 років є її умовність: виконання одних дій з одними предметами
припускає їхню віднесеність до інших дій з іншими предметами. Основним змістом
гри молодших дошкільників є дії з іграшками й предметами-замінниками.
Тривалість гри невелика. Молодші дошкільники обмежуються грою з однієї-двома
ролями й простими, нерозгорнутими сюжетами. Ігри із правилами в цьому віці
тільки починають формуватися. Гра має важливе значення і для емоційного
розвитку дітей. Вона допомагає справитися зі страхами, породженими травмуючими
ситуаціями (нічні кошмари, жахливі історії, довге перебування в лікарні).
Головне, що дитина отримує у грі, – можливість узяти на себе роль. В ході
програвання ці ролі змінюють відношення дитини до дійсності.
Четвертий рік життя
характеризується двома якісно новими рисами. Одна пов'язана з формуванням
особистості дитини, інша – з формуванням його діяльності.
Друга особливість
полягає в тому, що дії дітей у грі, малюванні, конструюванні здобувають
навмисний характер, що дозволяє малятам створювати якийсь конкретний образ (у
малюванні, ліпленні), зводити будівлі, виконувати певну роль у грі тощо. Самою
вираженою особливістю дітей початку 4-го року життя є їхнє прагнення до
самостійності. У дітей спостерігається здатність до цілепокладання, уміння
заздалегідь уявити собі деякий бажаний результат і активно діяти в напрямку
його досягнення. Однак будь-які зусилля по досягненню результату повинні
приносити задоволення. І для багатьох цілей, котрі ставить перед собою маленька
дитина, це задоволення лежить у першу чергу в сфері визнання й схвалення її
досягнень дорослим. Підтримка й схвалення дорослих породжують у дітей радісне
відчуття своєї компетентності, уявлення про себе як про таку, що вміє щось
робити. Коли дитина заявляє: «Я сама», вона опиняється в становищі, вихід з якого можливий за
двома напрямками:
На п'ятому році життя, дитина вже здатна мислити, не опираючись на
безпосередній досвід. У неї з'являється коло словесних знань. Оперуючи такими
знаннями, дитина може іноді приходити до неправильних висновків, отримувати
логічно недосконалі результати. Будь-які прояви неповаги до цих перших
самостійних інтелектуальних кроків можуть відбити у дитини інтерес до сфери.
Щоб сприяти особистісному розвитку дитини 4-5 років, необхідно враховувати
наступне.
По-перше, в цьому віці вже закладаються основи творчого відношення до
предметного світу. Для цієї мети можна використовувати ті скромні поробки, які
дитина створює своїми руками для гри або в якості подарунка кому-небудь. Якщо
дорослий систематично буде підкреслювати, що дитина зробила щось сама, що вона
вже багато чого вміє і зможе для кожного створити атмосферу заслуженого
визнання й успіху, то задоволення, яке при цьому буде відчувати дитина,
спонукатиме її і далі ставити подібні завдання.
По-друге, в цей період може виникнути і справді пізнавальне ставлення до
світу, безкорислива потреба в знаннях з інтересом і бажання знати. Для
подальшого розвитку пізнавального інтересу важливо не лише давати дитині нові
знання в захоплюючій формі, необхідно максимально з повагою ставитися до її
власних розумових пошуків і їх результатів. Тому найважливішими вимогами до
особистих відносин дорослих з дітьми і в їх взаємовідносинах один з одним є
серйозне і шановливе відношення до всіх, навіть невірних, міркувань дитини.
Це не означає, що дорослі повинні схвалювати будь-які невірні думки та
міркування дітей. Дорослим слід не оцінювати дітей, а обговорювати з ними їх
міркування і заперечувати їм як би на рівних, а не зверхньо. Звідси природно
випливає, що новими по відношенню дитини до інших людей повинні стати, з одного
боку, інтерес і повага до дорослого як до джерела нових знань і в тактичному помічника в його власних
інтелектуальних пошуках, а з іншого – шановливе і зацікавлене ставлення до
аналогічних інтелектуальних пошуків його однолітків.
Ставлення до однолітків в цьому віці носить ще не дуже диференційований
характер. Діти в основному діляться на «поганих» і «хороших», і ці оцінки дуже
залежать від дорослих. Так, більшість дітей п'ятого року життя вважають однолітків
поганими тому, що вихователь робить їм зауваження за те, що вони повільно
їдять, погано засинають і т.п.
Необхідно мати на увазі, що репутація дитини в групі, ставлення до нього
однолітків та його душевне самопочуття може без всякого умислу з боку дорослого
непоправно постраждати. Для цього достатньо часто висловлювати невдоволення
дорослого з приводу таких форм поведінки, які, хоча і створють організаційні
труднощі, морально нейтральні, не залежать від дитини і часто обумовлені її
фізіологічними особливостями.
У розвитку свідомості дітей відкриваються дві дуже важливі можливості, від
правильного використання яких суттєво залежить загальний рівень їх розумового
розвитку.
Одна з можливостей пов'язана з тим, що на п'ятому році життя діти здатні в
своєму пізнанні навколишнього виходити за межі того, з чим безпосередньо
стикаються самі. Починаючи з цього віку діти можуть поступово накопичувати
фактичні знання про різні предмети і явища, які вони не бачили і про які знають
тільки зі слів дорослого (про тварин і машин, міста і країни тощо).
До віку 5-7 років
дитина намагається осмислити такі явища, як смерть. Це абстрактне поняття,
реальний сенс якого важко усвідомити. Наскільки добре діти зрозуміють його,
залежить від рівня розумового розвитку.Мисленню дитини цього віку властивий
анімізм – прагнення приписати неживим предметам або тваринам людські риси. Він
зникає у міру розумового і емоційного розвитку дітей, до школи анімістичні
уявлення стає реалістичнішими, хоча не зникають зовсім.
Бажання дорослих
уникнути відповідей на питання дітей привчає їх до думки, що ця тема
заборонена. Ухильна або спотворена інформація може перешкодити дітям
проаналізувати свої відчуття і думки і викликати необґрунтовану тривогу. Але
так само важливо не давати дітям ту інформацію, про яку вони не питають і з
якою не можуть справитися емоційно або осмислити до кінця. Кращий варіант –
дати прості і прямі відповіді на їх питання.
Вік п'яти років – останній з дошкільних періодів, коли в психіці дитини
з'являються принципово нові утворення. Це довільність психічних процесів –
уваги, пам'яті, сприйняття та ін. І звідси випливає здатність керувати своєю
поведінкою, а також зміни в уявленнях про себе й у самосвідомості, і в
самооцінці.
Поява довільності – вирішальна зміна в діяльності дитини: метою останньої
стає не зміна зовнішніх, оточуючих дитини предметів, а оволодіння власною
поведінкою.
Після п'яти років, істотно змінюється уявлення дитини про себе, її образ Я.
В образі Я, крім Я-реального – тих якостей, які, на думку дитини, у неї є,
з'являється і Я-потенційне, яке включає в себе як позитивні риси, які дитині
хотілося б у себе бачити, так і негативні, які їй не хотілося б мати.
Зрозуміло, цей процес перебуває ще в зародку і має специфічні форми. Так,
дитина шостого року життя не говорить і не думає про те, що вона хотіла би мати
ті чи інші риси характеру, як це відбувається з підлітками. Дошкільник зазвичай
просто хоче бути схожим на персонажів казки, фільму, розповіді, на кого-небудь
із знайомих людей. Дитина може уявляти себе цим персонажем, - не грати його роль, а саме уявляти, приписуючи
собі його якості.
Поява Я-потенційного, або Я-ідеального, тобто того, яким дитина хоче себе
бачити, є психологічною передумовою становлення навчальної мотивації.
Важливим чинником навчання, оволодіння
новими знаннями і вміннями є бажання бачити себе «розумним», «знаючим», «який
вміє».
Ще одна важлива зміна відбувається у сфері відносин з однолітками.
Починаючи з цього віку одноліток поступово набуває по-справжньому серйозного
значення для дитини.
На п'ятому році діти починають переходити до
спільної гри і до епізодичного не ігрового спілкування з однолітками у формі
обміну думками, інформацією, демонстрації своїх знань.
На шостому році життя дитини різні лінії психічного розвитку, з'єднавшись,
утворюють сприятливі умови для появи нового типу взаємин з однолітками. Це,
по-перше, розвиток мовлення, який у більшості дітей досягає, як правило, такого
рівня, що вже не перешкоджає взаєморозумінню. По-друге, накопичення
внутрішнього багажу у вигляді різних знань і відомостей про навколишнє, який
дитина прагне осмислити і впорядкувати, яким вона бажає поділитися з
оточуючими. Розвиток довільності, а також загальний інтелектуальний та
особистісний розвиток дозволяють дітям самостійно, без допомоги дорослого
налагоджувати і здійснювати спільну гру.
Все це, разом узяте, призводить до двох істотних змін у житті дітей. Це,
по-перше, зміна ролі взаємостосунків дитини з однолітками в її емоційному житті
і ускладнення цих взаємин. По-друге, поява інтересу до особистості і особистим
якостям інших дітей. Проходить поділ дітей на більш помітних і популярних,
однолітків, які користуються симпатією і повагою, і дітей малопомітних, що не
являють на цьому тлі інтересу для решти.
Характерна особливість психіки дошкільників - висока емоційна збудливість,
нестриманість, недостатня емоційна стійкість. їх почуття, переживання то швидко
змінюються, то набувають певної стійкості. Водночас діти нерідко старанно
намагаються регулювати прояви своїх емоцій.
В 5–6 років у
дитини з'являються елементарні обов'язки, змінюється її життя, зміст і форми
спілкування з людьми, що породжує нові потреби, інтереси й наміри. Від
спільної з дорослими діяльності діти переходять до самостійного виконання їх
вказівок. Водночас зростає інтерес, прагнення долучитися до діяльності, взаємин
дорослих. Сформовані до цього віку якості особистості забезпечують нормальний
перехід дитини до шкільного життя. На основі їх сформованості можна робити
висновок про готовність малюка до навчання в школі.
Найповніше поняття
"готовність до школи" визначив Л.А.Венгер. Він вважав, що готовність
до школи - це певним набір знань і вмінь, в якому повинні існувати всі інші
елементи хоча рівень їх розвитку може бути різний.
Складовими компонентами
психологічної готовності дитини до школи є:
·
мотиваційна (особистісна);
·
інтелектуальна;
·
емоційно-вольова.
Мотиваційна готовність
- наявність у дитини бажання вчитися. Виникнення усвідомленого відношення
дитини до школи визначається способом подання інформації про неї. Важливо, щоб
відомості про школу, які повідомляються дітям, були не тільки зрозумілі, але і
знаходили емоційний відголос у них. Емоційний досвід забезпечується включенням
дітей до діяльності, яка активізує як мислення, так і почуття.
Інтелектуальна
готовність передбачає наявність у дитини
кругозору, запасу конкретних знань. Інтелектуальна готовність також передбачає
формування у дитини початкових умінь у царині навчальної діяльності, зокрема,
уміння виокремити навчальну задачу і перетворити її в самостійну мету
діяльності. У вітчизняній психології при вивченні інтелектуального компонента
психологічної готовності до школи акцент робиться не на сумі засвоєних дитиною
знань, а на рівні розвитку інтелектуальних процесів. Тобто дитина повинна вміти
виділяти суттєве в явищах навколишньої дійсності, вміти порівнювати їх, бачити
подібне і відмінне; вона повинна навчитися міркувати, знаходити причини явищ,
робити висновки.
Емоційно-вольова
готовність виявляється у відповідному рівні
розвитку особистісної поведінки дошкільника. Визначальним в цьому відношенні є
розвинута протягом дошкільного віку здібність дитини до керування своєю
поведінкою: вміння свідомо виконувати правила або вимоги вихователя, виявляти
наполегливість в досягненні поставленої мети, уміння виконувати до кінця
потрібну роботу, всупереч привабливій, але відволікаючій від неї мети. Отже, готовність дитини до шкільного навчання складається
з багатьох компонентів. Недостатня сформованість якогось із них не може не
позначитися на її адаптації до школи. Саме для того, щоб вчасно запобігти
дезадаптації, передбачене використання Програми занять формування психологічної
готовності дітей до навчання у школі. Метою програми є: сприяння
розвитку в дітей старшого дошкільного віку передумов успішного шкільного
навчання, розвиток когнітивної сфери дітей, набуття дітьми соціального досвіду.
Завдання:
·
формування
позитивної навчальної шкільної мотивації;
·
розвиток інтелектуального компоненту:
мислення, пам’яті, сприйняття, уваги, зв’язного мовлення;
·
розвиток
комунікативних навичок дітей;
·
сприяння
розвитку самостійності дітей, уяви, творчих проявів, переживання радості від
реалізації своїх задумів та бажань;
·
сприяння
розвитку довільності психічних процесів, становленню само оцінювання,
самоконтролю і саморегуляції;
·
забезпечення
емоційного комфорту.
Приклад одного із занять:
Гра «Квітка, дерево, фрукт» (5 хв.)
Мета: розвивати здатність до концентрації уваги, слухове
сприйняття, тривалу пам’ять.
Діти стоять у колі. Ведучий по черзі показує на гравців і промовляє:
«Квітка, дерево, фрукт і т.д.». Той гравець, на якому зупинилась лічилка, має
швидко назвати, не думаючи довго, наприклад, квітку. Назви не повинні
повторюватися. Якщо відповідь правильна, гра триває далі. Якщо ні – дитина
вибуває. Виграє той, хто залишиться останнім.
І на завершення, про дошкільний період.
Важливим
показником цього віку,
є оцінне ставлення дитини до себе та інших. Діти можуть критично ставитися до
деяких своїх недоліків, можуть давати особистісні характеристики своїм
одноліткам, помічати відносини між дорослим і дорослим або дорослим і дитиною.
Але батьки й надалі залишаються прикладом для дітей. Якщо батьки несуть
позитивну інформацію, якщо у дитини на душі добре, немає страху, образи,
тривоги, то будь-яку інформацію (особистісну та інтелектуальну) можна закласти
у дитину. Бережіть психіку дітей.